Oskar Chmioła (OCh)
нар. 9 березня 1987 р. в Любліні (від 2014 р. живе й працює у Щецині)
Візуальний митець, концептуаліст, громадський діяч, аніматор культури, дизайнер, терапевт, учитель.
.
У своїй творчості зосереджується на виявленні перформативності,
тобто постійного процесу спонтанного оновлення людського status quo,
який звільняє суспільство від гніту ілюзій і нав'язаних порядків.
«Людина відбувається і ніколи не є завершеною»
OCh
Залежно від контексту Oskar Chmioła творить у тій царині мистецтва, яка найкраще дає йому змогу показати людську свободу, нескінченність і незалежність. Приклади цих цінностей він найчастіше являє через перформанси, акції, концепції, висловлювання й документи. Часто працює в контексті певного місця та/або теми, проводячи мистецьке розслідування, щоб дослідити сутність порушеного питання й передати свою індивідуальну реакцію на відкриті смисли, завжди у формі, яка безпосередньо випливає з цього процесу. Ніколи не здійснює двох однакових творчих актів, адже вважає їх вічно незавершеними. Кожен його перформанс, концепт, текст, фільм чи образ має інший зміст і перебіг, але завжди є виявом нескінченності. Він ставиться до своєї творчості суто процесуально, що випливає із самої природи перформативності. Уникає повторення способів реалізації та створення чогось подібного до вже баченого, оскільки кінцевою метою його мистецтва є творення, а не відтворення. Залежно від обраного проблемного, просторово-часового чи ментального контексту здійснює метапоняттєвий творчий процес, у якому зміст і форма становлять єдність і є лише відправною точкою для чогось іще. У мистецтві не прагне створювати твори мистецтва. Вважає, що мистецький ринок, як і вся масова культура, є лише грою видимостей, практикою мрійників. Його цікавлять справжній контакт із дійсністю, досвід свободи, який він ототожнює з волею бути кимось звичайним, простим, іншим, дивним, слабким, лагідним, недосконалим, тим, хто помиляється, шукає, змінюється, є незалежним, немодним тощо. Вважає, що мистецтво є охоронцем людського духу в часи ботів, фейкових новин, тролів, симуляцій, безплідності чи паперового досвіду, спричиненого виснаженням через завищені норми й штучно роздуті потреби.
Документація перформансу «Schody do nieba» на тлі Маріацької базиліки у Гданську,
27 стовпів через кожні 2,8 метра = 78 метрів висоти вежі цієї базиліки — (фото й виконання: O Ch)
O.Ch — автор численних мистецьких виступів, акцій і виставок. Творець і популяризатор мистецьких концепцій: «Turystyka performerska», «CzasoPrzestrzeń Performance», «Perfoterapia», «Prefonemy», «Swobodna aktywność», «Komunikacja performerska», «Psψchoperformance», «Kino Performatywne», «Komunikacja performatywna», «Swobodna aktywność», «IndywiduAkcja». Творить у різних царинах мистецтва, найчастіше поєднуючи їх у практиках перформансу, який вважає найбагатшим мистецьким медіумом.
Також робить високу культуру доступною через громадські й арттерапевтичні заходи: багато років проводить мистецькі майстерні, арттерапевтичні заняття та інклюзивні виступи для дітей, молоді й дорослих у Щецині («Turystyka artystyczna», «Hipertekst», «Wyspy», проєкти Товариства A TO MY). Його статтю «Co to jest performance?» опубліковано в Gazeta Polska. Співпрацював із відділом культури столичного міста Варшави в районі Вавер: отримав доступ до простору для реалізації річного проєкту «Przestrzeń Performance» у Wawerska Strefa Kultury. Куратор виставок (зокрема Przestrzeń sensoryczna), режисер акцій (наприклад, Przy drzwiach zamkniętych), гепенінгів (наприклад, Niebieski Świat) і сценічних форм (наприклад, Przy drzwiach zamkniętych або Ogród Wyciszenia).
У щоденній роботі працює з дітьми в мережі терапевтичних дитячих садків «Dzwoneczek» та з дорослими в Товаристві A TO MY, де проводить «Заняття з креативності» відповідно до філософії моделі TEACCH. Застосовує дії з матеріалами, простором і перформативну взаємодію в роботі з людьми з аутизмом різного віку під час підготовки до інклюзивних виступів. Є членом правління Товариства A TO MY, яке підтримує людей з аутизмом. Проєктує навчальні засоби для альтернативної комунікації AAC, зокрема на основі системи Pictogram Ideogram Communication.
Навчався в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, де здобув диплом першого ступеня з операторського мистецтва й техніки на факультеті мистецтва нових медіа, у Щецинському університеті, у Вищій гуманітарній школі та у Вищій школі управління й підприємництва, де отримав освіту в галузі терапії та освіти (магістр педагогіки з корекційно-компенсаторною гімнастикою й терапевт осіб з розладами аутистичного спектра). Пройшов навчання з хореотерапії, кодування, PEPR, AAC, TUS.
Наразі працює над другим фільмом, заснованим на ідейних засадах, які він окреслив у «Manifeście kina performatywnego».
Відзначений стипендіями:
2022 р. — стипендія Фонду підтримки творчості ZAiKS,
2020 р. — стипендія для осіб, які займаються мистецькою творчістю
та поширенням культури, від міської громади Сопота,
2019 р. — культурна стипендія міста Гданська,
2017 р. — мистецька стипендія маршалка Західнопоморського воєводства.
Перформанс, як і людина, є нескінченною парадигмою. Він невпинно виходить за межі своїх властивостей, не дозволяючи остаточно себе назвати. Його сутністю є «рух», що розуміється як фізично, так і метафізично. До того ж кожен перформанс (як і кожна людина) є іншим, навіть якщо виконаний однаково.
OCh заперечує розуміння слова «перформанс» як постійного прагнення до поліпшення, оскільки перформанс слід розуміти як постійне прагнення, але радше до виходу за межі, що не обов'язково має стосуватися професіоналізації, вдосконалення чи підвищення стандартів: це просто рух, зміна, перевизначення, оновлення status quo. Він розуміє це як наближення до ідеалу в певній ментальній ситуації творця й визначає як процес асимптоти.
Природа перебуває в русі завдяки своєму різноманіттю, а різноманіття постає з тріщин, нестач, нерівностей, із позитивної недосконалості. Людина має право бути слабкою, мінливою, недосконалою; більше того — така її природа, оскільки вона має тіло, і навіть удосконалення тіла ніколи не здатне змінити цю ситуацію, адже, крім тіла, людина має також свідомість, і довелося б стерти людську чутливість, аби зі світу зникло різноманіття. У цьому світлі недосконалість означає, що немає ідеалу, якого потрібно досягти. Саме собою різноманіття становить умову винятковості й свободи людини, бо людина відбувається, є живим, перформуючим потенціалом із нескінченними можливостями. Найбільшою її цінністю є не мета, а процес цього перформування. Отже, всі людські витвори — лише малі частинки цілісної людської творчості. І de facto цим займаються митці, про це варто говорити, а твори слід розглядати як докази й свідчення виняткової АСИМПТОТИ, якою є пристрасть творчого процесу. Сутність мистецтва — не твір, а творчий акт і його значення. У відриві від цього твір стає порожньою шкаралупою або мушлею, у якій чутно шум, але невідомо, чи це досі шум морських хвиль, чи крові того, хто слухає. І хоч це все ще красиво, мушлі швидко стають лише елементом декору, тоді як твори не повинні ними ставати, хіба що їх створювали саме з таким наміром. Твори мистецтва надзвичайно важливі для людства, оскільки служать не лише фізичним, заробітковим і розважальним цілям, а метафізичним, психологічним і морфогенетичним. Отже, твори мистецтва слід високо цінувати, але водночас постає питання: чи немає надвиробництва творів і чи вони досі є загальним благом, чи лише благом 1% обраних або посвячених?
Митець створює твори, які є результатом його творчого процесу, а не самоціллю. Розуміння сутності цього речення змінює парадигму й, з одного боку, спрямовує увагу на підстави виникнення певного твору, на стан духу, розуму й тіла, що супроводжував творця в мить творення, а водночас показує, що справжню цінність твору визначає реципієнт, який у певну мить зіставляє свій досвід і теперішній стан із твором — сконцентрованою сутністю такого змісту. Цінність твору полягає в тому, чи впливає він на конкретного глядача, чи резонує з його психікою, тілесністю та/або духом. З іншого боку, перше речення цього абзацу звертає увагу на те, що йдеться не про виготовлення багатьох творів мистецтва, на яких можна заробити й стати відомим або визнаним, а про сам творчий акт, його динаміку, енергію, характер, щирість, винятковість і простоту. Лише за таких умов виникають твори високого мистецтва, і велика відповідальність митця — залишатися вірним своїй власній асимптоті.
Oskar Chmioła створює майже виключно ефемерні, концептуальні, цифрові й процесуальні твори не лише тому, що в житті неодноразово втрачав (через випадкові обставини) різні свої мистецькі витвори й об'єкти, які вважав творами, а й тому, що йому важливо, аби такий характер творчості передавав думку: мистецтво не є лише матеріальним, воно має й понадматеріальний вимір, який виражається в процесі, а людина відбувається й ніколи не є завершеною, навіть після смерті, бо тоді після неї залишаються свідчення її нескінченності у вигляді її творів (у випадку митця це твори мистецтва, які не мусять бути матеріальними й тривкими, а можуть бути також легендою, ідеєю або документацією).