перформативний текст / прив’язаний до місця / поетично-критичний / артивістська дія
I.
– ЛІД – ПРОСТІР, ЩО ТАНЕ
(Перформер перебуває над льодом.)
Це не монумент
це не мармур Piazza Duomo
це не граніт
це не сталь
Це лід
Подих Арктики
на мить утриманий у формі
Куб
Тимчасова фігура тиші
Але під поверхнею
повітря льодовикової епохи
Усередині – тріщини
ніби лід хоче щось сказати
Кожен подих – це рішення
У Мілані немає вітру
Є PM10, NO2, O3
літери, що не складаються у слова
але пишуть майбутнє хвороби
Автівки стоять нерухомо, мов бетонні статуї
але не мовчать
Шум не визнає червоного сигналу світлофора
Лід тане швидше за дані
швидше за терпіння
тих, хто застряг у заторі на Viale Forlanini
Тане, як соціальне житло в San Siro
як мрія про чисте повітря в Porta Romana
Лід не лише холодний
Він – те, що мовчить, коли ніхто не слухає
Він – те, що зникає, перш ніж ти усвідомиш, що воно було
У 1898 році тут були люди, яким не дали хліба
Їм дали кулі
З мосту San Giovanni стріляли в беззбройних
Duomo дивився мовчки
Сьогодні цей голод змінив обличчя
він – брак тиші
брак затінку
брак дерев
брак житла
брак безпеки
брак голосу для нужденних
Голод за спільнотою
якій не по кишені оренда
Голод за відпочинком
якого не можуть дати гранітні площі
Це голод за «тут»
Не кожен його має
«Тут», що тане
II.
I – КОЛОНА – ТІЛО МІСТА / Я
(Перформер ліпить із глини колону й ставить її на крижаний куб, що тане.)
Місто має тіло
«I» – як колона
«I» – як перформер
«I» – як вертикаль між льодом і літерою
Мілан був збудований вручну
і з пилу
З цегли, смогу, промисловості, кредитів і обіцянок
З переїздів
з міграцій
із забутих районів
Але глина не терпить поспіху
відкидає удавану рівність
Я ліплю з того, що ще податливе
з глини, яка пам’ятає пальці
Не з мармуру
не з розкоші
з необхідності
Ця колона хоче втримати місто
але місто не хоче бути легким
Є райони, що розколюються від престижу
і райони, що кришаться в тиші
Джентрифікація – нове слово для старого вигнання
На цій глині будується розкіш
Але межі не завжди на мапах
Isola, перш ніж стала модною
Niguarda, перш ніж зникла з поля зору
Bovisa, перш ніж її відшліфували
У цій глині є й руїни
Leoncavallo – громадський центр під загрозою
Стіни, розмальовані аерозольною фарбою
не шум, а маніфест
не свято – а форма виживання
Я ліплю її із забутих мов
із матерів-мігранток, що прибули потягом до Stazione Centrale
і не мають часу на архітектуру
З кольору рук на зеленій лінії метро
з тиші в очах тих
кого не запросили на брифінг розумного міста
Ця глина містить те, чого ніхто не виставляє на Expo
Глина – це мова
не відполірована італійська
а діалект будмайданчика, нічних змін, permesso di soggiorno (дозволу на проживання)
Усередині
мікротріщини
Як у структурі міста
як у дружбі, що руйнується, коли приходить час платити за житло
І, можливо, тут
у цій глині, у цій порожнечі
є також відлуння столу в Santa Maria delle Grazie
Таємна вечеря
без хліба
без світла
з Юдою і без голосу
з руками, що не торкаються одна одної
з тілом, яке ось-ось зникне
з чужинцем, якому ти відмовляєш у місці за столом
Чи є тут іще щось, що приймає відбиток руки?
Тут крадуть не з ненависті
а через відсутність доступу
Бо виростають серед вітрин, що не бачать голоду
і очікувань, що випереджають можливості
Тут квиток на метро складають шість разів
і ніхто тобі не каже – бо на цьому заробляють
Тут чесність – розкіш
а закон – прикраса біля входу
III.
m – ЛІТЕРА – ГОЛОС / НАДЛИШОК / ЗАЛИШОК
(Перформер ставить літеру M на колону, на лід, що тане.
Усе поволі осідає. Глина й вода змішуються. Залишається знак.)
Літера «m»
Не «M», як у слові «Монумент»
Маленька «m» – надрукована на 3D-принтері
Зроблена з пластику
з наміру
з потреби говорити
Але й з потреби виробляти
З надвиробництва
З потреби показати себе
Бути побаченим крізь вітрину
Стиль – не як мова, а як відлуння
Щосезону нове послання, та сама порожнеча
«m» – як слід, що не зникає
як пластик у землі
як етикетка, що переживає покоління
як мистецтво, що не важить, але займає місце
як мистецтво, що не означає, а постає перед очима
Чи можемо ми ще створювати таке мистецтво?
Як виставка, що повторює інший каталог
як документ без адресата
як слово «sono» («я є»), викарбуване кимось
«M» – Milano
«M» – Miglioramento («Поліпшення»)?
«M» – Маска, яку надягають на кожну прогулянку
«M» – Монополія на землю, на воду, на бажання
«M» – Місце, що тане в руках
«M» – Місто, яке каже, що немає місця
«M» – Марш тих, хто не має ключів
«M» – Мамона
«M» – Мати
«M» – Любов до міста, якому ти не потрібен
Наполеон – тут, у Duomo
не місто
не народ
не спільнота
Бог
«І горе тому, хто її торкнеться»
Але сьогодні все тане
Навіть святість влади
навіть підвалини площі
навіть упевненість у тому, де ми є
Сьогодні ця корона не сяє
Сьогодні сяє лише шибка порожньої квартири
Замість ставити «M» на п’єдестал –
я опускаю її
Нехай торкнеться землі
нехай зустрінеться з бруківкою
що пам’ятає кров
і сліди чобіт
і сльози тих, хто пішов
Бо місту не потрібно більше висоти
Йому не потрібен мармур
Йому потрібна рівновага
IV.
I’m – ЗАВЕРШЕННЯ
– лід, що зникає
I– я, колона, вертикальна лінія, голос
m– знак, пластик, залишковий образ, надлишок
I’m
Sono («я є»)
Посередині
Не над
Я не короную
Я не зводжу монументів
Я не прошу уваги
ARcTic TALK
Це не маніфест
Це не мітинг
Це не маркетинг
Це лише розмова
З льодом
з глиною
з площею
з тобою
