Робочий переклад. Оригінальний матеріал доступний вище.
Опис участі в «Perfidia Perfearance IV»
ТРИПТИХ
1. «Inwigil-akcja» — «Нагляд-акція».
Тема інсталякції: митець. Підпис: «якщо хочеш узяти участь в акції — влаштовуйся зручно. Проте пам’ятай: якщо ти тут — ти учасник». Стіл і стілець, на столі комп’ютер, на ньому відкрита сторінка Facebook; до монітора прикріплено аркуш із логіном і паролем до мого профілю на цьому порталі. Поруч — кілька об’єктів, які я використовував у своїх попередніх перформансах, подібні сліди/документи. Усе лежить так, наче я покинув це, немов оболонку: на позір аранжоване, а насправді є записом перформансу автора про автора. Мій профіль у Fb. змінюється внаслідок дій, які здійснюють на ньому глядачі.
2. «Pasaż» — «Пасаж».
Тема дії: послання. Підпис: «якщо хочеш узяти участь у дії, просто роби щось, що асоціюється в тебе з пасажем, алеєю, трактом. Проте пам’ятай: щойно ступаєш на пасаж — ти його учасник». Розносячи листи, я проходжу кількадесят метрів алеєю. Глядачі можуть мене впізнати, але не обов’язково. Натомість вони точно можуть знайти інформацію про те, де й о котрій годині відбудеться ситуакція «pasaż». Звісно, не всі знаходять інструкцію; є й ті, хто заходить на пасаж, не знаючи, що там відбувається якась дія. Отже, стається зміщення, за якого глядачі можуть придивитися до типової поведінки на пасажі та до аномалій, до поведінки людей, які не усвідомлюють і які усвідомлюють свою присутність на ньому.
3. «Z-widownia» — «З-глядацька зала».
Тема видовища: глядач. Підпис: «якщо хочеш узяти участь у цьому видовищі — просто роби щось, що асоціюється в тебе з глядацькою залою. Проте пам’ятай: якщо ти в глядацькій залі — ти учасник». На глядацьку залу, яку знімають, наживо проєктуються її зображення і звук. Я ініціюю в ній невеликі ситуації, проте не виявляю себе.
––
ТЕОРІЯ:
Тема триптиха «Nie-post-szerzenie» — взаємини між митцем, посланням твору та реципієнтом. Триптих (гр. triptichos) у первісному розумінні — форма вівтарної надбудови в готичному храмі; це підказує релігійну інтерпретацію, тобто метафору універсальної перспективи: Абсолют–Істина–Людина.
Триптих відлунює в питанні про екзистенційні наслідки «слабкості Бога» — «кінця великих наративів» і «плюралізму ідей». Отже, ця перспектива цілком правомірна, проте придивімося до першої. Серед глядачів часто побутує традиційне розуміння мистецтва та ролі митця. І не лише в Польщі лунають закиди щодо надмірної інтелектуалізації або, навпаки, банальності актуального мистецтва. Говорять про «непорозуміння» між автором і реципієнтом, про полісемічність твору, про те, що саме інтерпретація творить мистецький твір, про краєвид ризом, значення, дібрані до знаків, відкритий твір, формотворчу роль уяви глядача, а його самого ставлять нарівні з митцем. Торжище замість храму.
Триптих — це рецепція сучасного стану взаємин митець–твір–реципієнт. Подібно до інституціоналізованого «поля мистецтва», триптих є простором взаємних відносин між творцями та реципієнтами. Інституція легалізує дії митця-модератора, який генерує певне середовище; його творить реципієнт-користувач, пристосовуючи до власних конкретних потреб.
Чи стає в такому разі роль митця як відправника послання вже історичним явищем? Шукаючи альтернативу, яка все-таки дала б змогу щось передати, я приховую в триптиху це послання як «lethe» та «ereignis», що, подібно до перформансу, мають подієвий характер. Так я знаходжу метод натхнення, яке просвічує, — як ненормативного й цілком демократичного змісту.
Центральна частина стосується питання послання в мистецтві. «Pasaż» висвітлює людську перформативну поведінку, звичні перформанси та їхні складові, які автор називає перфонемами. Він має спонукати до роздумів про послання, сенс, повідомлення як цінності в посткультурній дійсності, позбавленій цих цінностей, і до осмислення наслідків їхньої відсутності. Натомість бічні стулки порушують проблему митця й реципієнта. «Inwigil-akcja» — це конективна гіпертекстуальна автолегенда викривача наглядової функції інституційності, який виходить за власні межі. «Z-widownia» — емпатична епістемологія «перформативного Я» митця та спричинений нею коперформативний досвід. Так триптих імплікує дуже багато контекстів, загальний modus vivendi яких — префікс «пост» як антипринцип поштового послання. Підступність полягає в тій крайності, з якою натхнення стають у триптиху посланням; автор непомітно передає його реципієнтові у просвіті всіх складових цієї тричастинної композиції.
2. «Pasaż» — «Пасаж».
Тема дії: послання. Підпис: «якщо хочеш узяти участь у дії, просто роби щось, що асоціюється в тебе з пасажем, алеєю, трактом. Проте пам’ятай: щойно ступаєш на пасаж — ти його учасник». Розносячи листи, я проходжу кількадесят метрів алеєю. Глядачі можуть мене впізнати, але не обов’язково. Натомість вони точно можуть знайти інформацію про те, де й о котрій годині відбудеться ситуакція «pasaż». Звісно, не всі знаходять інструкцію; є й ті, хто заходить на пасаж, не знаючи, що там відбувається якась дія. Отже, стається зміщення, за якого глядачі можуть придивитися до типової поведінки на пасажі та до аномалій, до поведінки людей, які не усвідомлюють і які усвідомлюють свою присутність на ньому.
3. «Z-widownia» — «З-глядацька зала».
Тема видовища: глядач. Підпис: «якщо хочеш узяти участь у цьому видовищі — просто роби щось, що асоціюється в тебе з глядацькою залою. Проте пам’ятай: якщо ти в глядацькій залі — ти учасник». На глядацьку залу, яку знімають, наживо проєктуються її зображення і звук. Я ініціюю в ній невеликі ситуації, проте не виявляю себе.
––
ТЕОРІЯ:
Тема триптиха «Nie-post-szerzenie» — взаємини між митцем, посланням твору та реципієнтом. Триптих (гр. triptichos) у первісному розумінні — форма вівтарної надбудови в готичному храмі; це підказує релігійну інтерпретацію, тобто метафору універсальної перспективи: Абсолют–Істина–Людина.
Триптих відлунює в питанні про екзистенційні наслідки «слабкості Бога» — «кінця великих наративів» і «плюралізму ідей». Отже, ця перспектива цілком правомірна, проте придивімося до першої. Серед глядачів часто побутує традиційне розуміння мистецтва та ролі митця. І не лише в Польщі лунають закиди щодо надмірної інтелектуалізації або, навпаки, банальності актуального мистецтва. Говорять про «непорозуміння» між автором і реципієнтом, про полісемічність твору, про те, що саме інтерпретація творить мистецький твір, про краєвид ризом, значення, дібрані до знаків, відкритий твір, формотворчу роль уяви глядача, а його самого ставлять нарівні з митцем. Торжище замість храму.
Триптих — це рецепція сучасного стану взаємин митець–твір–реципієнт. Подібно до інституціоналізованого «поля мистецтва», триптих є простором взаємних відносин між творцями та реципієнтами. Інституція легалізує дії митця-модератора, який генерує певне середовище; його творить реципієнт-користувач, пристосовуючи до власних конкретних потреб.
Чи стає в такому разі роль митця як відправника послання вже історичним явищем? Шукаючи альтернативу, яка все-таки дала б змогу щось передати, я приховую в триптиху це послання як «lethe» та «ereignis», що, подібно до перформансу, мають подієвий характер. Так я знаходжу метод натхнення, яке просвічує, — як ненормативного й цілком демократичного змісту.
Центральна частина стосується питання послання в мистецтві. «Pasaż» висвітлює людську перформативну поведінку, звичні перформанси та їхні складові, які автор називає перфонемами. Він має спонукати до роздумів про послання, сенс, повідомлення як цінності в посткультурній дійсності, позбавленій цих цінностей, і до осмислення наслідків їхньої відсутності. Натомість бічні стулки порушують проблему митця й реципієнта. «Inwigil-akcja» — це конективна гіпертекстуальна автолегенда викривача наглядової функції інституційності, який виходить за власні межі. «Z-widownia» — емпатична епістемологія «перформативного Я» митця та спричинений нею коперформативний досвід. Так триптих імплікує дуже багато контекстів, загальний modus vivendi яких — префікс «пост» як антипринцип поштового послання. Підступність полягає в тій крайності, з якою натхнення стають у триптиху посланням; автор непомітно передає його реципієнтові у просвіті всіх складових цієї тричастинної композиції.