Бриз — перший перформативний фільм

1.
(Нижче — текст з англійської версії)

Bryza – pierwszy film performatywny
Bryza — перший приклад нового виду кіно. Водночас це новий спосіб презентації ефемерного мистецтва. 

25 липня 2020 року в Балтійському морі приземлилася група прибульців із різних планет. Компанія знайомих, які документують своє перебування біля моря, починає знімати іншопланетян, що виходять на берег. Прибульці проходять Сопотом, викликаючи здивування перехожих. 

Фільм натхненний книжкою Stanisław Lem під назвою Głos Pana / His Master’s Voice. Він парадоксально показує Голос Господа як іншу форму комунікації, яку в лабораторії досліджує група молодих ентузіастів.

Назва: Bryza – pierwszy film performatywny

Країна й рік виробництва: Польща, 2020

Прем'єра (онлайн):  Польща, Goyki 3 Art Inkubator, Сопот, 30 грудня 2020

Вид фільму: художній перформативний фільм

Жанр: наукова фантастика

Тривалість: середній метр (40 хвилин із титрами)

Ситуаційний план (сценарій): Oskar Chmioła;

Мистецький куратор (режисура): Oskar Chmioła;

У фільмі беруть участь: Adrianna Janowska Moniuszko, Agata Sznurkowska, Anita Petk, Bartosz Mateńko, Dorota Kozłowska, Daniel Zakrzewski, Gabriela Zając, Michel Ducerveau, mac lewandowski, Małgorzata Tęgowska, Oskar Chmioła, Pedro Rizzi, Robert Chmielecki, Rutra Kisanaj (Artur Janasik), Szatan Witkowsk, Tomasz Kubik;

Знімання: Bartosz Mateńko, Michał Baczyński, eventmovie.pl;

Музика: Wojciech Król

Оператори камер: Bartosz Mateńko, Michał Baczyński, Daniel Zakrzewski, Robert Chmielecki, Anita Petk, Tomasz Kubik, Pedro Rizzi, Oskar Chmioła;

Монтаж: Oskar Chmioła, Karolina Puławska, eventmovie.pl

Постпродакшн: eventmovie.pl

Мастеринг звуку: Wojciech Król

Розробка початкових титрів: Przemysław Garczyński (також репродукція картини «Figury Pierwsze» у графіці, що рекламує фільм)

Продюсерка: Karolina Puławska

Подяки владі й адміністраторам місць, де відбувалося знімання:

PTH Kąpielisko Morskie Sopot,

Bałtycka Agencja Artystyczna BART,

Pyrzycki Dom Kultury.

Фільм із перекладом англійською мовою авторства Maciej Bryńczak.

Фільм створено за фінансової участі міської громади Сопота.

Jacek Romański пише про фільм:   

„Czekając na Diwę. Wokół „Bryzy – pierwszego filmu performatywnego” Oskara Chmioły

У мить, коли камера перестає записувати, між подіями на знімальному майданчику та результатом у вигляді записаного матеріалу виникає складний для
подолання бар'єр. Життя й образ, на мить поєднані одночасністю запису, відокремлюються одне від одного. Ось певний фрагмент дійсності
ніби спійманий у діряву сітку перетворювача, спотворений, а потім за допомогою монтажу втиснутий
в упертий ритм цифрової повторюваності й загальнодоступності, які у формі зображення можуть набувати певної видимості тривалості. Хоча в мить стоп-кадру те, чого стосувалося це зображення, безповоротно минуло
й не може повторитися, через монотонну схематичність днів саме життя також здається позначеним подібною ілюзією. Тож чи роль творця
полягає у викритті фундаментальної нетривкості по обидва боки камери через поставлення глядача в ситуацію стресу й дезорієнтації, які ми зазвичай відчуваємо,
стикаючись з іншим, іще не відкритим, невідомим? Чи, навпаки, у встановленні нових правил перед цією всеохопною мінливістю? Найімовірніше, і в тому, і в іншому.

Отже, у «Bryza» Oskar Chmioła ми бачимо спротив усталеним правилам. Через їхнє призупинення має стати видимим те, що досі було скуте, приховане схемами й суспільними нормами, непомітне. Звідси й повторюваний у фільмі жест, який указує на те, що вгорі, що виходить за межі наявних ситуацій, здатних знайти тривалість лише у згаданій позірній повторюваності. Вирватися з правил, відчути зміну, бути її частиною — усе задля того, щоб помітити те, на що зрештою вказує цей жест: Любов, яка просвічує крізь усе, поєднує
в собі множинність моментів і знову єднає те, що здавалося відокремленим. Отже, бунт тут — дія, пов'язана з досвідом зміни, рушійна сила світу, який ще тільки буде збудовано, але через відкидання попередніх правил — уже на інших підвалинах. Послаблюючи так корсет ілюзій і упереджень, індивід може сподіватися на переживання повсякденності в усій її свободі й винятковості. Однак, щоб спротив не став затертим висловом, знову грою видимостей, він має тліти постійно. Інакше кажучи, необхідна інтерпретація, а також сама концепція фільму повинні прагнути
вільної імпровізації, прямувати до вільного плину самого життя, яке не можна замкнути в клітці заборон і наказів, у поліцейських відділках, інтернатах, школах чи домівках. 

Це прагнення до імпровізації, можливо, особливо помітне у сцені затримання й подіях після неї. Воно здійснюється через різноманіття перформативних стратегій, що створює у фільмі певну ситуаційну розкутість, посилену множинністю операторів і поглядів. Водночас продуманий монтаж і рух камери (ракурси, знімання з дрона тощо) урівноважують цей ефект, лише щоб через свою хаотичність і випадковість знову посилити його в наступній сцені або кадрі. Так творчий потенціал буденності показано тут засобами, відмінними від наших звичок або контрінтуїтивними щодо них; отже, він може бути провісником нової норми, яка виникає
на горизонті й вільна від попередніх упереджень, підготовкою місця для Діви, згаданої в незвичайному монолозі з «Bryza»».

„Bryza…” — перший приклад художнього фільму, який відповідає всім постулатам так званого «Manifest kina performatywnego». Отже, це втілення концепції нового виду кіно й водночас стратегія документування ефемерної творчості, якою є перформанс (performance art і performing arts). Як читаємо в Маніфесті, одна з основних засад цього кіно — заміна «акторів перформерами, тобто людьми, які можуть
щось автентично представляти у властивий саме їм спосіб. При цьому пам'ятаймо, що перформери не обов'язково мусять бути митцями. Крім того, усвідоммо, що це можуть
бути актори, здатні використати свою майстерність як інструмент власного висловлювання» (Manifest kina performatywnego, Oskar Chmioła, Сопот, 25.07.2020 р. http://chmiola.com/manifest-kina-performatywnego/).

Який вигляд має фільм, у якому персонажів не грають актори, а представляють перформери? У цьому можна було переконатися, переглянувши прем'єрний показ «першого перформативного фільму».

Як зазначає Енциклопедія PWN, бриз [фр. brise] — це «місцевий вітер, пов'язаний
із циркуляцією повітря, що виникає над поверхнею з різними тепловими властивостями». Винесений у назву Бриз — метафора подуву свіжого погляду на кіно, перформанс, спосіб життя, спосіб комунікації та заохочення дивитися в напрямку,
з якого він надходить. Цей напрямок, тобто джерело цієї ідеї, — драмакультура,
а її сутність — чутливість і своєрідність. Натомість ґрунт, над яким вона поширюється,
— технокультура, сутність якої — вимірюваність і нормативність. Циркуляція впливів цих двох ідей специфічна для людської цивілізації.
Фільм указує на драмакультуру як на те, що зрушує, і на технокультуру як на те, що формує. У фільмі драмакультуру представляють перформери з атиповою
й незвичною поведінкою, а технокультуру — перехожі (мешканці, туристи
та працівники, які спостерігають і реагують) із типовою повсякденною поведінкою. Послання фільму — показати, що ці дві ідеї можуть співіснувати в гармонії, перебуваючи в постійному діалозі. Це спроба звернути увагу на те, що наші морально-побутові й світоглядні суперечки — різновид регуляційної системи людської спільноти, яка реагує на мінливу дійсність, дійсність
із розколотою, десь неповною природою, а тому таку, що постійно перебуває в русі.
Фільм показує перформативність як стратегію виживання в такому світі.

Варто додати, що фільм спирається на засади образу-часу Gilles Deleuze
і навіть є обережною спробою піти далі у створенні образу-кристала (image-cristal). Оповіді про АКТИВНУ присутність ідеальних візіонерів (pure voyants). Присутність людей, що становлять меншість (minoritaire). Це фільм про активність і чутливість людей, яких бракує (un people qui manque). До того ж знімання фільму в Сопоті мало характер культурної події, було своєрідною презентацією перформансів,
у якій кожен охочий міг узяти участь як глядач. Додатково у фільмі приховано перформативне висловлювання, певний таємничий слід, повідомлення, яке залишив один із прибульців. Так фільм має характер обіцянки, перформує у глядачеві, який може прочитати це повідомлення, якщо відвідає конкретне місце з фільму. 

Важливо також, що весь проєкт (яким є фільм і маніфест) — це

«натхнення [автора] кінематографічними реалізаціями з перформативними елементами в царині втручань у публічний простір, як, наприклад, Dwaj ludzie z szafą Polański,
La montaña sagrada / The Holy Mountain Jodorowski, Holy Motors Carax, Performance Cammell і Roeg, дещо віддаленіші захоплення циклом Cremaster Barney, Electroma дуету Daft Punk» (Wiara, misja, harmonia. O Bryzie Oskara Chmioły, д-р габ. Bartosz Wójcik, 15.12.2020 р. — весь текст для завантаження -> Wiara, misja, harmonia. O Bryzie Oskara Chmioły).

АНГЛІЙСЬКА ВЕРСІЯ

Breeze – The First Performative Film

Bryza — перший приклад нового виду кіно. Водночас це новий спосіб презентації ефемерного мистецтва.

25 липня 2020 року в Балтійському морі приземлилася група прибульців із різних планет. Компанія друзів, які документують своє перебування біля моря, починає знімати іншопланетян, що прибувають на берег. Незнайомці прогулюються Сопотом, дивуючи перехожих.

Фільм натхненний книжкою «Głos Pana/His Master’s Voice», автор — Stanisław Lem.

Назва: Breeze – The First Performative Film

Країна й рік виробництва: Польща, 2020

Прем'єра (онлайн-показ) — Польща, Сопот, Goyki 3 Art Inkubator, 30 грудня 2020 о 7 вечора (UTC), goyki3.pl

Вид фільму: художній перформативний фільм

Жанр: наукова фантастика

Тривалість: середній метр (40 хвилин із титрами)

Ситуаційний план (сценарій): Oskar Chmioła;

Мистецький куратор (режисер): Oskar Chmioła;

У фільмі беруть участь: Adrianna Janowska Moniuszko, Agata Sznurkowska, Anita Petk, Bartosz Mateńko, Dorota Kozłowska, Daniel Zakrzewski, Gabriela Zając, Michel Ducerveau, mac lewandowski, Małgorzata Tęgowska, Oskar Chmioła, Pedro Rizzi, Robert Chmielecki, Rutra Kisanaj (Artur Janasik), Szatan Witkowsk, Tomasz Kubik;

Знімання: Bartosz Mateńko, Michał Baczyński, eventmovie.pl;

Музика: Wojciech Król

Оператори камер: Bartosz Mateńko, Michał Baczyński, Daniel Zakrzewski, Robert Chmielecki, Anita Petk, Tomasz Kubik, Pedro Rizzi, Oskar Chmioła;

Монтаж: Oskar Chmioła, Karolina Puławska, eventmovie.pl

Постпродакшн: eventmovie.pl

Мастеринг звуку: Wojciech Król

Розробка початкових титрів: Przemysław Garczyński (також репродукція картини «First Figures» у графіці, що рекламує фільм)

Продюсерка: Karolina Puławska

Дякуємо владі й адміністраторам місць, де відбувалося знімання: 

PTH Kąpielisko Morskie Sopot,

Bałtycka Agencja Artystyczna BART,

Pyrzycki Dom Kultury.

[Купальна зона PTH Sopot,

Балтійська мистецька агенція BART,

Будинок культури в Пижицях.]

Фільм із перекладом англійською мовою авторства Maciej Bryńczak.

Фільм створено за фінансової участі міської громади Сопота

Jacek Romański пише про фільм:

“Waiting for Diva. Around „The First Performative Film” by Oskar Chmioła

У мить, коли камера перестає записувати, між подіями на знімальному майданчику та результатом у вигляді записаного матеріалу виникає складний для подолання бар'єр. Життя й образ, на мить поєднані одночасністю запису, відокремлюються одне від одного. Ось певний фрагмент дійсності ніби спійманий у діряву сітку перетворювача, спотворений, а потім за допомогою монтажу втиснутий в упертий ритм цифрової повторюваності й загальнодоступності, які у формі зображення можуть набувати певної видимості тривалості. Хоча в мить стоп-кадру те, чого стосувалося це зображення, безповоротно минуло й не може повторитися, через монотонну схематичність днів саме життя також здається позначеним подібною ілюзією. Тож чи роль творця полягає у викритті фундаментальної нестійкості по обидва боки камери через поставлення глядача в ситуацію стресу й дезорієнтації, які ми зазвичай відчуваємо, стикаючись з іншим, іще не відкритим, невідомим? Чи, навпаки, у встановленні нових правил перед цією всеохопною мінливістю? Найімовірніше, і в тому, і в іншому.

Отже, у «Breeze» Oskar Chmioła ми бачимо спротив усталеним правилам. Через їхнє призупинення має стати видимим те, що досі було скуте, приховане схемами й суспільними нормами, непомітне. Звідси й повторюваний у фільмі жест, який указує на те, що вгорі, що виходить за межі наявних ситуацій, здатних знайти тривалість лише у згаданій позірній повторюваності. Вирватися з правил, відчути зміну, бути її частиною — усе задля того, щоб помітити те, на що зрештою вказує цей жест: Любов, яка просвічує крізь усе, поєднує в собі множинність моментів і знову єднає те, що здавалося відокремленим. Отже, бунт тут — дія, пов'язана з досвідом зміни, рушійна сила світу, який ще тільки буде збудовано, але через відкидання попередніх правил — уже на інших підвалинах. Послаблюючи так корсет ілюзій і упереджень, індивід може сподіватися на переживання повсякденності в усій її свободі й винятковості. Однак, щоб спротив не став затертим висловом, знову грою видимостей, він має тліти постійно. Інакше кажучи, необхідна інтерпретація, а також сама концепція фільму повинні прагнути вільної імпровізації, прямувати до вільного плину самого життя, яке не можна замкнути в клітці заборон і наказів, у поліцейських відділках, інтернатах, школах чи домівках.

Це прагнення до імпровізації, можливо, особливо помітне у сцені паузи й подіях після неї. Воно здійснюється через різноманіття перформативних стратегій, що створює у фільмі певну ситуаційну розкутість, посилену множинністю операторів і поглядів. Водночас продуманий монтаж і рух камери (ракурси, знімання з дрона тощо) урівноважують цей ефект, лише щоб через свою хаотичність і випадковість знову посилити його в наступній сцені або кадрі. Так творчий потенціал буденності показано тут засобами, відмінними від наших звичок або контрінтуїтивними щодо них; отже, він може бути провісником нової норми, яка виникає на горизонті й вільна від попередніх упереджень, підготовкою місця для Діви, згаданої в незвичайному монолозі з «Breeze».

«Breeze…» — перший приклад художнього фільму, який відповідає всім вимогам так званого „Performative Cinema Manifesto”. Отже, це втілення концепції нового виду кіно й водночас стратегія документування ефемерної творчості, а саме перформансу (разом із виконавськими мистецтвами). Як читаємо в Маніфесті, одна з основних засад цього кіно — заміна «акторів перформерами, тобто людьми, які можуть щось автентично представити у властивий саме їм спосіб. При цьому пам'ятаймо, що перформери не обов'язково мусять бути митцями. Крім того, усвідоммо, що це можуть бути актори, здатні використати свою техніку як інструмент власного самовираження» (Oskar Chmioła, «Performative Cinema Manifesto», Сопот, 30 липня 2020.

http://chmiola.com/performative-cinema-manifesto/).

Який вигляд має фільм, у якому персонажів не грають актори, а представляють перформери? Це можна було дізнатися, переглянувши прем'єрний показ «Breeze – First Performative Film».

Згідно з Енциклопедією PWN, бриз [фр. brise] — це «місцевий вітер, пов'язаний із циркуляцією повітря, що виникає над поверхнею з різними тепловими властивостями». Винесений у назву Бриз — метафора свіжого погляду на кіно, перформанс, спосіб життя, способи комунікації та заохочення дивитися в напрямку, з якого вони надходять. Цей напрямок, тобто джерело цієї ідеї, — драмакультура, а її сутність — чутливість у поєднанні зі своєрідністю. Ґрунт, над яким вона поширюється, — технокультура, сутність якої — вимірюваність і нормативність. Циркуляція впливів цих двох ідей специфічна для людської цивілізації. Фільм указує на драмакультуру як на те, що зрушує, і на технокультуру як на те, що формує. У фільмі драмакультуру представляють атипові перформери й незвична поведінка, а технокультуру — перехожі (мешканці, туристи й працівники, які спостерігають і реагують) із типовою повсякденною поведінкою. Послання фільму — показати, що ці дві ідеї можуть співіснувати в гармонії, перебуваючи в постійному діалозі. Це спроба звернути увагу на те, що наші суспільні й філософські суперечки — різновид регуляційної системи людської спільноти, яка реагує на мінливу дійсність, дійсність із природою розколотою, місцями дефектною, а тому такою, що постійно перебуває в русі. Фільм показує перформативність як стратегію виживання в такому світі.

Варто додати, що фільм спирається на засади образу-часу Gilles Deleuze і навіть є обережною спробою піти далі у створенні образу-кристала (image-cristal); оповіддю про АКТИВНУ присутність ідеальних візіонерів (pure voyants); присутність людей, які становлять меншість (minoritaire). Це фільм про активність і чутливість людей, яких бракує (un people qui manque). До того ж знімання фільму в Сопоті було культурною подією, своєрідною презентацією перформансів, у якій кожен міг узяти участь як глядач. Додатково фільм приховує перформативне висловлювання, таємничий слід, повідомлення, яке залишив один із прибульців. Так фільм має характер обіцянки й перформує у глядачеві, який може прочитати це повідомлення, якщо відвідає конкретне місце з фільму.

Важливо також, що весь проєкт (яким є фільм і маніфест) — це

«натхнення [автора] кінематографічними реалізаціями з перформативними елементами в царині втручань у публічний простір, як-от „Two Men and a Wardrobe” Polański, „La montaña sagrada/The Holy Mountain” Jodorowski, „Holy Motors” Carax, „Performance” Cammell і Roeg, а також дещо віддаленіші захоплення циклом „Cremaster” Barney та „Electroma” дуету Daft Punk» («Faith, mission, harmony. On ‘Breeze’ by Oskar Chmioła», д-р габ. Bartosz Wójcik, 15.12.2020 — файл для завантаження тут -> Wiara, misja, harmonia. O Bryzie Oskara Chmioły).

2020 — онлайн-прем'єра проєкту «Bryza – pierwszy film performatywny», Goyki 3 Art Inkubator, Сопот