SpaceTime Performance — зустріч у Любліні

Відкрита партитура та розвиток засад STP

Архів нотаток дозволяє розрізнити послідовні редакції засад SpaceTime Performance. «25 пунктів простору-часу перформансу, або структура POMOST» фігурує як нотатка, створена 26 жовтня 2013 року. Текст «26 пунктів простору-часу перформансу, або структура зустрічей STP» усередині документа позначений як п’ята версія від 1 серпня 2020 року. Це не два незалежні проєкти й не два описи однієї зустрічі, а свідчення розвитку формату. Експорт містить і пізніші позначки змін, тому дата створення нотатки не визначає часу написання кожного речення її збереженої версії.

Версія з 25 пунктів розрізняє зовнішню форму зустрічі — індивідуальні презентації та колективні дії — і її внутрішній вимір: усвідомлене співпереживання та роботу з конкретним досвідом учасника. Пізніша версія з 26 пунктів ширше розглядає змінність часу, місця й способів документації. Вона не встановлює єдиної обов’язкової тривалості, а описує формат, який ініціатори та учасники формують за конкретних умов. Розширений пункт про «життєву конкретність» допускає кодування особистої проблеми, бажання чи питання в предметі або дії. Розкриття змісту не обов’язково набуває форми прямого зізнання: важливим стає створення шляху до його прочитання іншими.

«Приклад ситуаційного плану зустрічі STP» переносить цей принцип на організацію простору. Предмети, розкладені навколо поля дії, утворюють рухому межу й водночас запас засобів вираження. Ініціатор може використати їх, принести власні речі або діяти лише тілом. Наступний учасник відповідає на стан, залишений попередником, або долучається ще під час його дії. Відповідь може бути діалогом, коментарем, пародією чи іншим зв’язком між діями. Переміщення предметів змінює і візуальну композицію, і межу самої ситуації. Це відкрита реляційна партитура, а не сценарій усталеної послідовності поведінки. Два збережені варіанти плану показують редагування тієї самої пропозиції; їх не слід рахувати як окремі реалізації.

Нотатка «Конкретизація поведінки» впорядковує способи роботи: імпровізацію як спонтанну дію, верифікацію як продумане, але не відрепетируване виконання та композицію як представлення заздалегідь сформованого акту. Окремо вона розглядає одноразові, повторювані й процесуальні дії, збагачені досвідом попередніх виконань. Це дозволяє описувати STP, не ототожнюючи всю практику з імпровізацією. Автор посилається тут на Performance Studies Річарда Шехнера, а у вступі до ситуаційного плану — на Ґротовського, Арто, Fluxus, Dada й Akademia Ruchu. Це заявлені ним орієнтири, а не подібності, приписані ззовні.

Ці документи розширюють знання про метод, що розвивається з 2013 року, проте пізніша партитура не стає автоматично звітом про її застосування в Парку Саському 2014 року. Аналогії з містерією, паратеатральними практиками чи терапією належать до художньої мови проєкту; самі собою вони не підтверджують клінічної ефективності або надання медичних послуг. Тому опис люблінської зустрічі розрізняє підтверджену подію та ширше, мінливе програмне підґрунтя STP.

Джерело: архів нотаток Facebook митця, записи 6, 4, 1, 2 та 3; редакційне опрацювання збережених версій.